Хірокітія: який вигляд мало життя на Кіпрі 9000 років тому

Задовго до античних міст, храмів і знаменитих кіпрських царств на острові існували поселення землеробів, які вже вміли будувати постійні будинки, вирощувати зерно, розводити тварин, створювати складні кам’яні знаряддя та організовувати спільну оборону. Одне з найкращих свідчень цієї епохи — Хірокітія (Choirokoitia), неолітичне поселення в районі Ларнаки, включене до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1998 року. Її значення полягає не лише у віці руїн: Хірокітія дає змогу буквально зазирнути в повсякденне життя суспільства, яке існувало на Кіпрі за кілька тисячоліть до появи писемності.

Поселення, якому тисячі років

Хірокітія виникла наприкінці VII тисячоліття до н. е., в епоху докерамічного неоліту. Це був час, коли людство поступово переходило від способу життя мисливців і збирачів до осілого землеробства.

Важливо уточнити: перші землеробські спільноти з’явилися на Кіпрі ще раніше, а жителі Хірокітії стали частиною тривалішого процесу заселення острова людьми, які прийшли з материкової частини Східного Середземномор’я. Сучасні дослідження пов’язують появу перших постійних поселенців на Кіпрі з міграціями з Близького Сходу на початку IX тисячоліття до н. е.

Сама Хірокітія стала одним із найяскравіших центрів цієї неолітичної культури. Поселення існувало в різні періоди аж до IV тисячоліття до н. е., хоча між окремими етапами була значна перерва. Саме тому археологи розглядають його не як застиглий «момент» історії, а як місце, що дає змогу простежити зміни суспільства протягом дуже тривалого часу.

Будинки без прямих стін і звичних кімнат

Перше, що впадає в очі в Хірокітії, — незвична архітектура.

Жителі будували круглі споруди з плоскими дахами. Для будівництва використовували камінь, саманну цеглу, утрамбовану землю та інші природні матеріали. Один житловий комплекс міг складатися одразу з кількох круглих споруд, об’єднаних навколо невеликого відкритого простору, що нагадував внутрішній двір.

Таке планування було невипадковим. У дворі виконували побутові роботи, зокрема подрібнювали зерно. Усередині споруд археологи виявили вогнища, ємності та інші елементи, пов’язані з повсякденним життям.

Дахи, судячи з археологічних даних, були плоскими. Їх могли створювати з дерев’яних гілок і очерету, поверх яких укладали шар землі або глини. Тобто перед нами були не примітивні тимчасові халупи, а достатньо продумана архітектура постійного поселення.

Особливо цікаво, що будинки розташовувалися досить щільно. Це свідчить про існування певної організації простору та колективних правил проживання.

Хірокітія була захищеним поселенням

Для неолітичного села такого віку особливо вражає система оборони.

Поселення розташовувалося на схилі пагорба, частково оточеного вигином річки Маріоні. Природний рельєф уже забезпечував жителям певний захист, але вони додатково збудували потужні кам’яні стіни.

Археологи виявили понад 180 метрів однієї з оборонних стін. В окремих місцях її товщина сягала приблизно 2,5 метра, а висота, що збереглася, — понад 3 метри. Особливо вражає складна система входу: доступ до поселення контролювала архітектурна конструкція, що включала сходи, вбудовані в масив стіни.

Для суспільства, яке існувало приблизно 9000 років тому, це дуже важлива деталь. Така конструкція вимагала не лише будівельних навичок, а й колективної організації праці.

Саме тому ЮНЕСКО розглядає Хірокітію як один із ранніх прикладів протоміського поселення в Середземномор’ї: тут уже помітні планування простору, колективне будівництво та організація суспільного життя.

Тут уже займалися сільським господарством

Хірокітія особливо важлива для розуміння того, як на Кіпрі формувалася економіка землеробського суспільства.

Жителі вирощували різні види зернових, зокрема пшеницю — двозернянку та однозернянку, а також ячмінь. У раціоні були бобові, зокрема сочевиця.

Землеробство доповнювалося тваринництвом. Люди утримували овець, кіз і свиней. Водночас вони не відмовилися повністю від полювання: археологи виявили свідчення полювання на благородного оленя.

Виходить досить цікава картина: жителі Хірокітії вже були осілими землеробами, але їхнє господарство залишалося змішаним. Вони вирощували рослини, розводили тварин і продовжували використовувати ресурси дикої природи.

Найдивовижніше — тут не було кераміки

Назва «докерамічний неоліт» пов’язана з однією важливою особливістю культури Хірокітії: на ранньому етапі її жителі ще не виготовляли звичний для нас керамічний посуд.

Але це зовсім не означало відсутності ємностей.

Для виготовлення посудин використовували камінь. Особливе місце посідали вироби з твердого діабазу. Археологи знайшли численні кам’яні посудини різних форм, а також кам’яні знаряддя, зернотерки, сокири, молоти й прикраси. Використовували й крем’яні інструменти, а з кісток виготовляли голки та шила.

Для прикрас використовували, зокрема, пікроліт — м’який зелений камінь, який трапляється в руслах річок на Кіпрі.

Отже, навіть без металу та кераміки жителі поселення мали досить різноманітний набір технологій обробки матеріалів.

Мертвих ховали просто під підлогою будинку

Одна з найнезвичайніших особливостей Хірокітії пов’язана з поховальними обрядами.

Померлих ховали у спеціальних ямах усередині житлових приміщень, під утрамбованою земляною підлогою. У деяких випадках поховання супроводжувалися предметами, які археологи інтерпретують як поховальний інвентар.

Тобто межа між простором живих і мертвих була зовсім іншою, ніж у сучасному суспільстві. Предки буквально залишалися всередині будинку.

Причини такого звичаю точно невідомі. Археологи можуть вивчати розташування могил, положення тіл і супровідні предмети, але реконструювати світогляд людей, які не залишили письмових джерел, надзвичайно складно.

Саме тому Хірокітія цінна не лише своєю архітектурою: поховання допомагають досліджувати уявлення неолітичних жителів про смерть, сім’ю та спільноту.

Загадкові фігурки

Серед знахідок Хірокітії є невеликі антропоморфні фігурки — зображення людських постатей, виконані з каменю, а в одному випадку — з глини.

Їхнє точне призначення досі не встановлено. Вони могли мати символічне або ритуальне значення, однак археологи не можуть із упевненістю сказати, кого саме представляли ці фігури та як їх використовували.

Це один із тих випадків, коли археологія дає змогу побачити предмет, але не дає однозначної відповіді на запитання про його сенс.

Саме такі знахідки роблять Хірокітію особливо цікавою: перед нами не просто набір давніх стін, а матеріальні сліди людей, чиї думки, вірування та соціальні взаємини доводиться відновлювати буквально по крихтах.

Чому жителі Хірокітії зникли?

Це одна з головних загадок поселення.

У якийсь момент Хірокітію та інші поселення докерамічного неоліту на Кіпрі залишили. Причини цього досі остаточно не встановлені. Після періоду занепаду на острові з’являються нові неолітичні спільноти, пов’язані вже з іншою культурною традицією.

Тому неправильно казати, що археологи точно знають, чому жителі Хірокітії покинули свої домівки. Версій може бути кілька — від змін навколишнього середовища та господарських проблем до соціальних процесів або міграцій, — але однозначного доведеного пояснення немає.

Саме відсутність остаточної відповіді робить це місце ще цікавішим: археологи продовжують досліджувати його як своєрідну «капсулу часу».

Археологи дослідили лише частину поселення

Є ще один важливий факт: те, що сьогодні бачить відвідувач, — далеко не вся Хірокітія.

ЮНЕСКО наголошує, що розкопано лише частину поселення. Значна територія залишається археологічним резервом для майбутніх досліджень.

Систематичне вивчення пам’ятки розпочалося ще 1934 року, коли її досліджував археолог Порфіріос Дікайос. З 1976 року розкопками займається французька археологічна місія Національного центру наукових досліджень Франції (CNRS).

Виходить парадоксальна ситуація: ми вже дуже багато знаємо про Хірокітію, але більша частина поселення все ще зберігає невідомі відомості.

Який вигляд мала Хірокітія для сучасного відвідувача?

Поруч з археологічними руїнами збудовано п’ять реконструйованих жител. Їх створювали з використанням матеріалів і будівельних методів, що відповідають археологічним даним. Усередині знаходяться копії предметів, виявлених під час розкопок.

Це дає змогу уявити не лише обриси давніх будівель, а й їхній інтер’єр.

Водночас важливо не плутати реконструкції з оригінальними спорудами: безпосередньо на археологічній ділянці не намагалися «відновити» давнє село. Оригінальні залишки зберігаються як археологічна пам’ятка, а реконструйовані будинки розташовані поруч і слугують для кращого розуміння життя неолітичного поселення.

Чому Хірокітія стала об’єктом ЮНЕСКО?

1998 року Хірокітію включили до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Організація виокремлює одразу кілька причин її виняткової цінності. Поселення демонструє поширення неолітичної культури з Близького Сходу до Середземномор’я, дає рідкісну можливість вивчати ранні постійні поселення та показує один з етапів формування протоміської організації суспільства.

Особливе значення має і збереженість пам’ятки. Археологічні залишки, знахідки та ще не розкопані території дають змогу дослідникам отримувати нові дані про розвиток людських суспільств у Східному Середземномор’ї.

Хірокітія — це більше, ніж давнє каміння

Якщо дивитися на Хірокітію лише як на археологічні руїни, легко не помітити головного. Перед нами місце, де близько 9000 років тому люди вже будували постійні будинки, вирощували зерно, розводили тварин, створювали складні кам’яні інструменти, ховали померлих під підлогами своїх жител і разом зводили масивні захисні споруди.

Саме тому Хірокітія така важлива для історії Кіпру. Вона показує острів не як периферію давнього світу, а як один із важливих пунктів величезного процесу, який змінив людську цивілізацію: переходу до осілого життя, землеробства, організованих поселень і нових форм суспільної структури.