Кіпр дедалі більше залежить від опріснення: скільки води дають станції та якою ціною

Згідно зі звітом Департаменту розвитку водних ресурсів (WDD) за середину 2026 року, Республіка Кіпр зіткнулася з гострою потребою у форсованому розвитку опріснювальних потужностей через почастішання посух. На сьогодні опріснювальні станції забезпечують від 64% до 67% (а в пікові періоди — до 76%) усього обсягу питної води на острові. Попри амбітний план Міністерства сільського господарства щодо досягнення 100-відсоткового покриття побутових потреб за рахунок опріснення до 2050 року, масштабна будівельна експансія заводів стикається з серйозним спротивом експертів-гідрологів і місцевих жителів.

Поточна інфраструктура Кіпру включає п’ять постійних опріснювальних станцій (Декелія, Ларнака, Василікос, Лімасол, Пафос) і три мобільні установки загальною потужністю 272 000 кубічних метрів води на добу. Найближчим часом очікується запуск спеціалізованої станції в Гаріллісі для очищення підземних солонуватих вод, а до 2029 року заплановано зведення ще чотирьох постійних об’єктів в Айя-Напі, Хрисохусі, «Новій Декелії» та східному Лімасолі. Якість отриманої дистильованої води жорстко контролюється Державною загальною лабораторією МОЗ, проходячи обов’язкову процедуру ремінералізації для відповідності стандартам Європейського Союзу та запобігання корозії труб.

Головними вразливими сторонами тотальної залежності від опріснення залишаються висока вартість (118 млн євро за 2024 рік) і екстремальна енергоємність: поточні станції споживають близько 187 ГВт·год на рік, що становить 4,2% від усієї електроенергії, яка виробляється на Кіпрі. Ба більше, екологи попереджають про катастрофічну шкоду для прибережної флори і фауни через скидання концентрованого соляного розсолу, який знищує унікальні луки морської трави посидонії. Громадське невдоволення вже переросло в юридичні прецеденти — жителі Мазотоса успішно оскаржили в суді плани будівництва нової мобільної станції. Незалежні гідрологи наголошують, що опріснення не є панацеєю, і владі необхідно змінювати саму водоємну економічну модель острова, обмежуючи неконтрольоване будівництво приватних басейнів і масштабних комерційних об’єктів.