Кіпрське питання розколює турко-кіпрський політикум

Суперечка вже точиться не лише між Північчю та Півднем. Сьогодні один із головних конфліктів довкола кіпрського врегулювання розгортається не лише між Республікою Кіпр і ТРПК, а й усередині самого турко-кіпрського політичного табору.

Основна суперечка стосується майбутнього острова. Одна частина політичної еліти вважає, що переговори про федерацію остаточно провалилися і необхідно домагатися визнання двох держав. Інша переконана, що відмова від федеративної моделі лише закріпить міжнародну ізоляцію турків-кіпріотів і зробить врегулювання неможливим.

Табір Устеля і Татара: курс на дві держави

Найсильніші позиції сьогодні займають прем’єр-міністр Унал Устель, керівна Партія національної єдності та колишній президент ТРПК Ерсін Татар.

Після провалу переговорів у Кран-Монтані в 2017 році вони остаточно зробили ставку на концепцію двох держав. Їхня позиція ґрунтується на кількох принципах:

• визнання суверенної рівності турків-кіпріотів;
• міжнародний статус ТРПК;
• збереження турецьких гарантій;
• присутність турецьких військ як основи безпеки.

Для цього табору питання безпеки є ключовим. Будь-які пропозиції щодо виведення турецьких військ або відмови від гарантій Анкари розглядаються як неприйнятні.

Ерхюрман і прихильники федерації

Головним опонентом державників виступає лідер турко-кіпрської громади Туфан Ерхюрман.

Він і далі підтримує двообщинну і двозональну федерацію та вважає, що переговори необхідно відновити з тієї точки, на якій вони були зупинені в Кран-Монтані.

По суті, суперечка між двома таборами зводиться до одного питання: чи слід остаточно закріпити поділ острова, чи продовжувати пошук формули його політичного об’єднання.

Боротьба триває і всередині табору прихильників двох держав

Суперечності існують навіть між союзниками. Хоча Устель і Татар дотримуються схожих поглядів на врегулювання, між прихильниками колишнього президента та урядом періодично виникають тертя з питань політичного впливу та контролю над переговорним порядком денним.

Татар прагне зберегти за собою провідну роль у порядку денному міжнародного представництва турків-кіпріотів, тоді як уряд намагається посилити власний вплив на формування загальної стратегії. Тому всередині державницького табору присутні не лише єдність, а й прихована конкуренція.

Туреччина залишається головним фактором

Практично всі основні сили ТРПК визнають особливу роль Туреччини. Однак саме прихильники Устеля роблять на Анкару основну ставку.

Для них Туреччина є водночас гарантом безпеки, головним політичним союзником і ключовим джерелом економічної підтримки. Не випадково в документах керівної партії збереження турецьких гарантій називається «червоною лінією».

Новий виклик: Центральна Азія

Додаткове роздратування в турко-кіпрських і турецьких колах викликало зміцнення зв’язків Республіки Кіпр із Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном і Таджикистаном.

У проправительських турецьких медіа ці контакти були названі дипломатичним наступом Нікосії на тюркському напрямку. Особливо болісно сприймається той факт, що держави, з якими ТРПК розраховує розвивати відносини через Організацію тюркських держав, активно співпрацюють саме з Республікою Кіпр. Для прихильників міжнародного визнання ТРПК це стало тривожним сигналом і приводом для нової дискусії про перспективи нинішньої стратегії.

Суспільство втомилося від глухого кута

Водночас значна частина турко-кіпрського суспільства дедалі менше цікавиться ідеологічною суперечкою між концепціями федерації та двох держав. Громадські діячі та представники академічного середовища говорять насамперед про наслідки міжнародної ізоляції, економічні обмеження та відсутність прогресу в переговорах. Для багатьох жителів північного Кіпру головне питання полягає вже не в моделі врегулювання, а в тому, коли взагалі з’явиться шанс вийти з нинішнього глухого кута.

Хто сьогодні домінує?

В інституційному плані перевага залишається за прихильниками двох держав. Вони контролюють основні органи влади, формують офіційну переговорну позицію ТРПК та користуються підтримкою Туреччини.

Однак політична картина значно складніша. Федералістський табір зберігає вплив, суспільство демонструє втому від затяжного конфлікту, а дипломатичні успіхи Республіки Кіпр змушують частину турко-кіпрських політиків сумніватися в ефективності нинішнього курсу. Тому головною особливістю нинішнього етапу є не єдність турко-кіпрської сторони, а зростаюча конкуренція між різними уявленнями про майбутнє острова. Саме ця внутрішня суперечка сьогодні значною мірою визначає перспективи кіпрського врегулювання.