Кожна десята людина — сама: як пандемія змінила наше життя

Обмеження через COVID-19 давно скасовані, офіси й університети повернулися до звичного режиму, а люди знову можуть вільно зустрічатися одне з одним. Але для частини молодих дорослих соціальне життя так і не повернулося до допандемійного рівня.

Такого висновку доходить Financial Times у матеріалі про наслідки пандемії для соціалізації. Головний висновок дослідження набагато складніший за звичну історію про те, що «молодь стала менше спілкуватися»: після пандемії соціальна ізоляція розподілилася вкрай нерівномірно. Найбільш товариські молоді люди значною мірою повернулися до колишнього способу життя, тоді як найбільш ізольована група практично зникла з офлайн-соціального життя.

Саме тому те, що відбувається, правильніше називати не «постковідним синдромом» у медичному сенсі, а довгостроковим соціальним наслідком пандемії.

Один із десяти молодих американців не спілкується з людьми особисто

Одні з найпоказовіших даних наводить American Time Use Survey — дослідження, у якому учасники детально фіксують, як проводять свій день.

У 2023 році приблизно кожна десята людина віком від 23 до 29 років не провела жодної хвилини в очній взаємодії з іншою людиною протягом звичайного дня. До пандемії таких людей було значно менше: близько 3% у 2019 році. У 2021 році показник зріс приблизно до 9%, а у 2023-му сягнув близько 10%.

І все ж динаміка видається тривожною.

Найбільш соціально активні відновилися — найбільш ізольовані майже зникли

Саме це Financial Times вважає найважливішою частиною історії.

Серед 25% найбільш соціально активних молодих американців частка часу, проведеного з іншими людьми, до пандемії становила близько 87% періоду неспання. Під час пандемії показник знизився приблизно до 78%, але згодом відновився приблизно до 83%.

У протилежної групи ситуація зовсім інша.

Найбільш ізольовані 10% молодих людей до пандемії все ж проводили близько третини дня з іншими людьми. Після пандемії цей показник упав практично до нуля.

Виходить своєрідне «соціальне розшарування»: люди, які й раніше багато спілкувалися, значною мірою відновили колишній спосіб життя. А ті, хто виявився найбільш уразливим під час локдаунів, досі можуть бути не здатні до нього повернутися.

Особливо постраждали молоді люди без роботи та освіти

Ще помітніша картина спостерігається в Західній Європі.

Financial Times аналізує дані European Social Survey щодо Великої Британії, Ірландії, Німеччини, Швеції, Фінляндії, Іспанії та Португалії. Серед людей віком 25–34 років, які не працюють і не навчаються, частка тих, хто зустрічається з друзями або родичами рідше одного разу на місяць, до пандемії становила близько 7%.

У 2021 році показник зріс приблизно до 14%, а після цього залишався істотно вищим за допандемійний рівень.

Це важлива деталь: проблема пов’язана не лише з віком. Відсутність роботи або навчання одночасно означає втрату однієї з головних соціальних інфраструктур.

Для працюючої людини офіс — це не лише зарплата. Це десятки випадкових контактів: розмова з колегою, спільний обід, кава, коротка розмова перед зустріччю. Для студента таку роль виконує університет.

Якщо людина не працює і не навчається, значна частина цих природних можливостей для спілкування просто зникає.

«Один із двадцяти не має близьких друзів»

Схожа тенденція спостерігається і у Великій Британії.

Financial Times із посиланням на майбутній аналіз Institute for Public Policy Research пише, що середньостатистичний молодий британець має приблизно п’ять близьких друзів — приблизно стільки ж, скільки й у 2015 році.

Але водночас різко зросла частка тих, хто не має жодного близького друга: приблизно з 1% у 2015 році до 5%, тобто до однієї людини з двадцяти, сьогодні.

Це принципово важлива відмінність.

Не можна говорити, що «кожен двадцятий молодий чоловік або молода жінка взагалі не має друзів». Йдеться саме про відсутність близьких друзів. Водночас середня кількість друзів майже не змінилася.

Інакше кажучи, проблема може полягати не в тому, що всі молоді люди поступово втрачають друзів, а в тому, що розрив між соціально благополучними та соціально ізольованими людьми стає глибшим.

Пандемія могла не створити проблему, а різко її посилити

Пов’язувати все, що відбувається, виключно з коронавірусом було б неправильно.

Зниження кількості особистих контактів почалося ще до пандемії. Але локдауни, соціальне дистанціювання, переведення освіти та роботи в онлайн різко прискорили цей процес.

Крім того, водночас змінювалося саме повсякденне життя.

Віддалена робота позбавила мільйони людей необхідності їздити в офіс. Онлайн-покупки зменшили кількість походів до магазинів. Самообслуговування замінює частину спілкування з персоналом. Розважальний контент доступний у будь-який час прямо зі смартфона.

Кожна зміна сама по собі здається незначною. Але разом вони створюють середовище, у якому для виконання більшості повсякденних завдань людині більше не потрібно взаємодіяти з іншими людьми.

Смартфон тут не єдиний винуватець

Пояснювати те, що відбувається, виключно TikTok, Reels або нескінченним думскролінгом теж було б надто просто.

Financial Times вказує на цілий комплекс чинників: віддалену роботу, цифрові сервіси, електронну комерцію та зміну структури повсякденного спілкування. Водночас цифрові розваги зробили дозвілля наодинці настільки доступним і привабливим, що вихід із дому заради спілкування потребує додаткових зусиль.

І тут виникає важливий психологічний ефект.

Раніше людині часто не потрібно було спеціально соціалізуватися. Вона просто жила — і автоматично зустрічала людей.

Тепер соціалізація дедалі частіше стає окремим пунктом програми.

Потрібно написати знайомому. Домовитися про зустріч. Кудись приїхати. Знайти спортивну секцію або клуб. Познайомитися з незнайомцями. Підтримувати стосунки.

Для людини, яка кілька років звикала до самотності, навіть такі елементарні дії можуть ставати психологічно складними.

Соціальні навички теж потребують практики

Це одна з причин, чому тривала ізоляція може мати наслідки, що виходять далеко за межі пандемії.

Знайомства, підтримання розмови, ініціювання зустрічей, участь у компанії — усе це навички, які постійно використовуються у звичайному житті.

Якщо соціальних ситуацій стає менше, людина отримує менше можливостей тренувати ці навички. У результаті спілкування може почати сприйматися як більш енерговитратне та незвичне.

Так виникає замкнене коло:

менше спілкування → менше практики → більше дискомфорту від спілкування → ще менше контактів.

Водночас не можна стверджувати, що пандемія автоматично «розучила людей спілкуватися». Дослідження показують зв’язок між пандемією та зміною соціальної активності, але на те, що відбувається, одночасно впливають технології, ринок праці, освіта та зміни способу життя.

Молоді британці й сьогодні частіше стикаються із самотністю

Проблема не зникла і у 2026 році.

За даними британського Office for National Statistics, у період із 7 січня до 1 лютого 2026 року 23% дорослих у Великій Британії повідомили, що часто, постійно або хоча б час від часу почуваються самотніми.

Серед людей віком 16–29 років показник становив 27%, тоді як серед людей 50–69 років — 19%, а серед громадян віком 70 років і старше — 16%.

Але й тут необхідно розрізняти поняття: відчуття самотності не дорівнює соціальній ізоляції. Людина може мати друзів і регулярно спілкуватися, але все одно почуватися самотньою.

Головний ефект пандемії може виявитися непомітним

Найцікавіше в цій історії полягає в тому, що пандемія не обов’язково залишила по собі суспільство, у якому всі стали менше спілкуватися.

Скоріше, вона могла створити суспільство, де різниця між соціально активними та ізольованими людьми стала набагато більшою.

В одних збереглися друзі, партнери, робота, університет і звичне коло спілкування. Після скасування обмежень вони відносно легко повернулися до колишнього життя.

В інших пандемія збіглася з переїздом, початком дорослого життя, відсутністю роботи або навчання та слабкою соціальною мережею. Коли звичні точки контакту зникли, нові могли так і не з’явитися.

Тому питання сьогодні полягає не стільки в тому, «чи розучилася молодь спілкуватися», скільки в іншому: чому сучасне середовище створює дедалі менше ситуацій, у яких людям узагалі доводиться знайомитися та підтримувати стосунки?

Офіс, університет, магазини, кафе та громадський транспорт десятиліттями створювали величезну кількість випадкових контактів. Цифрова економіка робить життя зручнішим, але водночас прибирає багато з них.

І в цьому сенсі пандемія могла виявитися не фінальною точкою, а прискорювачем набагато масштабнішого процесу.

Коронавірус закінчився. Локдауни закінчилися. Але звичка жити на самоті у частини людей нікуди не зникла. І тепер повернення до нормального соціального життя потребує вже не скасування обмежень, а свідомого відновлення навичок і середовища, у якому людські зв’язки виникають природним чином.