Молодь їде до міст і за кордон: історія вмираючого села на Кіпрі

Більшу частину року Кінуза ніби спить. Порожні вулиці, рідкісні машини, тиша. «Зараз тут усе мертво», — так описують село його небагато жителів. І лише в серпні воно оживає: населення підскакує приблизно до 250 осіб завдяки тим, хто повернувся з еміграції, та туристам. Решта одинадцять місяців — це 92 постійні мешканці, переважно літні люди.

Староста гірського села в районі Пафосу Соломос Міхаїл говорить про те, що відбувається, без прикрас. Колись у Кінузі жило близько 300 осіб — сьогодні залишилося 92. «Нам удалося знищити села», — гірко каже він. Молодих пар у селі — п’ять-шість, усе інше населення старіє.

Чому молодь їде

Головну причину Міхаїл називає прямо: урбанізм. Молодь перебирається до міст або й зовсім виїжджає за кордон. Додає й зростання вартості життя — оренда, пальне, муніципальні податки; молодим парам важко жити самостійно й майже неможливо щось накопичити.

«Сьогодні молоді не можуть відкласти грошей, щоб створити щось своє», — каже він.

Найбільш особистий приклад — його власний син. Старший із восьми дітей старости виїхав і працює в готелі в Ірландії: зарплати там помітно вищі за кіпрські, ще й із безкоштовним житлом та харчуванням. «Чому він не може бути вдома, на своєму місці, і працювати за гідну зарплату?» — запитує Міхаїл, який і сам кілька років працював за кордоном і знає тамтешні умови не з чуток.

Кінуза тут — лише окремий випадок великого зсуву. Кіпр входить до числа найбільш «міських» країн Євросоюзу: за даними Eurostat, понад половина жителів острова живе в містах. І по всьому ЄС картина схожа — молодь їде із сіл до міст або за кордон заради роботи та освіти, а в селах залишаються літні люди.

За що ще тримається село?

І все ж Міхаїл знаходить, на чому будувати надію. У Кінузі й досі пульсує виробниче життя: хтось зайнятий у лісозаготівлі та лісовому господарстві, хтось працює на себе, є й ті, хто працює у металообробці. Земля родить виноград, зернові, бобові, мигдаль, ріжкове дерево й оливки, а частина Пафоського лісу лежить у межах громади.

Але головний його аргумент — діти. Зараз у громаді 25 учнів, які щодня їздять до Поліс-Хрисохуса — у дитячий садок, школу та старші класи. «Це приємно», — наголошує староста: попри демографічний спад, у селі й досі з’являються нові сім’ї. Маленькі громади, нарікає він, не отримують необхідної підтримки й тому згасають; щоб переламати це, потрібно підкреслювати місцевий колорит і підтримувати зайнятість на місцях. «Цьому місцю необхідні загальна перебудова і зміна менталітету», — формулює він.

Ціна, яку платить староста

Історія самого Міхаїла показова. Батько восьми дітей (старшому — 25, наймолодшому — вісім), він отримує мінімальний гарантований дохід і водночас бореться з проблемами зі здоров’ям. Дружина працює неповний день, і більшість турбот про п’ятьох неповнолітніх дітей він бере на себе. Кожен день, за його словами, — це боротьба за сім’ю і за громаду.

Обличчя Кінузи — як у багатьох гірських і віддалених куточків Кіпру. Маленьке кафе служить місцем зустрічей для небагатьох, хто залишився; колись працював і крихітний готель для туристів, але після смерті власників так і не відкрився — ще одна діра в місцевій економіці. А село чекає серпня, щоб знову, ненадовго, ожити.