Синдром самозванця допомагає людям ставати успішними, заявили психологи

Те, що багато хто вважає особистою слабкістю, може виявитися одним із найпотужніших джерел професійного зростання. До такого висновку доходять сучасні психологи, які вивчають кар'єрні траєкторії керівників, підприємців, науковців та інших високоефективних фахівців.

Одним із найвідоміших дослідників цієї теми є психолог і експерт із лідерства Томас Чаморро-Премузик. У своїх роботах він звертає увагу на парадоксальну закономірність: люди, які постійно сумніваються у власних здібностях, нерідко досягають більшого, ніж ті, хто абсолютно впевнений у собі.

За словами науковця, помірна невпевненість змушує людину постійно вдосконалюватися, навчатися та перевіряти власні рішення. Натомість надмірна впевненість часто призводить до помилок, самозадоволення й переоцінки своїх можливостей.

Чому сумніви можуть приносити користь

У статті для Forbes Чаморро-Премузик зазначає, що багато видатних досягнень народжуються з внутрішніх психологічних суперечностей. Деякі люди здатні перетворювати свої тривоги, страхи й невпевненість на джерело енергії для роботи та самовдосконалення. Замість того щоб зупинятися на досягнутому, вони продовжують рухатися вперед, прагнучи довести собі власну компетентність.

Такий механізм тісно пов'язаний із так званим синдромом самозванця — станом, за якого людина не може повністю визнати власні успіхи й вважає, що оточення переоцінює її здібності.

Попри поширену думку, синдром самозванця зовсім не є рідкістю. За оцінками психологів, із ним хоча б раз у житті стикаються близько 70% людей. Особливо часто це трапляється серед висококваліфікованих фахівців, керівників, науковців і представників творчих професій.

Невпевненість проти самовпевненості

Цікаво, що дослідження Чаморро-Премузика багато в чому суперечать традиційному уявленню про успішного лідера як про людину з непохитною впевненістю в собі.

Протягом багатьох років психолог вивчав зв'язок між лідерством і особистісними якостями. У результаті він дійшов висновку, що організації нерідко плутають упевненість із компетентністю. Люди, які голосно заявляють про свої здібності й рідко сумніваються в собі, часто отримують керівні посади, хоча їхні реальні навички можуть поступатися більш скромним кандидатам.

На думку дослідника, здатність критично оцінювати власні рішення нерідко робить керівників ефективнішими. Саме тому помірна самокритика може бути перевагою, а не недоліком.

Науковці знайшли неочікуваний плюс синдрому самозванця

Додаткове підтвердження цієї ідеї з'явилося в дослідженнях, опублікованих у Harvard Business Review. Науковці виявили, що працівники, які відчувають синдром самозванця, нерідко виявляються уважнішими до колег, краще слухають оточення й демонструють вищий рівень міжособистісної ефективності.

Іншими словами, внутрішні сумніви не завжди заважають роботі. У деяких випадках вони допомагають людям ретельніше готуватися, уважніше ставитися до деталей і уникати небезпечної самовпевненості.

Коли тривога стає проблемою

Втім, фахівці попереджають: між корисною самокритикою й руйнівною тривогою існує величезна різниця.

Психологи наголошують, що синдром самозванця пов'язаний із підвищеним ризиком емоційного вигорання, хронічного стресу, депресії та зниження якості життя. Люди, які постійно вважають свої успіхи випадковістю, часто відчувають сильний психологічний тиск і не здатні отримувати задоволення від власних досягнень.

Тому експерти не радять романтизувати тривожність або сприймати її як обов'язкову умову успіху.

Що радять психологи

Сучасний підхід полягає не в тому, щоб повністю позбутися сумнівів, а в тому, щоб навчитися правильно з ними працювати.

Фахівці радять розглядати внутрішню самокритику як джерело інформації для розвитку, а не як доказ власної неспроможності. Замість запитання «Я недостатньо хороший?» корисніше ставити собі запитання «Що саме я можу покращити?».

Такий підхід дає змогу перетворити тривогу з руйнівної сили на інструмент професійного зростання.

Можливо, саме тому багато видатних людей упродовж усієї кар'єри продовжують сумніватися в собі. Не тому, що вони слабкі, а тому, що внутрішні запитання змушують їх рухатися далі, коли інші вже вирішили, що досягли вершини.